субота, 31 березня 2012 р.

Ветеран війни. Інтерв'ю


1. Прізвище, ім’я, по-батькові.
Петров Олександр Іванович
2. Число, місяць, рік, місце народження.
Народився 6 травня 1921р. с.Лижниця Новоржевського району Псковської області
3. Військове звання.
Підполковник
4.Участь у Великій Вітчизняній війні.
      Учасник бойових дій з 22 червня 1941р. по 9 травня 1945р., воював на Ленінградському фронті, обороняв Ленінград, брав участь у звільненні прибалтійських республік
    
5.Нагороди.
       Чотири ордена, 21 медаль, два ордена Великої Вітчизняної війни першого ступені, два ордена Червоної зірки, медаль «За бойові заслуги».

6.Соціальний стан.
     Інвалід війни першої групи, учасник бойових дій, учасник війни.
7.Домашня адреса, телефон.
  М.Черкаси, вул. Гайдара, 9, кВ. 451. Тел. 66-92-20

Аудіо файл:  http://kiwi6.com/file/fcmscl645f


Виконавці роботи: члени шкільного європейського клубу «Linkin Hearts» 3.Найактивніші учасники :  учні 11-Ф класу Зелена Яна(0939920395), Рокотян Марія(0636136379), Оніщенко Олександр(0965320429)
4.Опікун проекту: керівник євро клубу Горбенко Валентина Миколаївна(0673956271)



Розмова з ветераном війни Петровим Олександром Івановичем.

День за днем ближчають травневі свята. З кожним новим листочком на дереві все більше згадуєш великі натовпи людей біля Пагорба Слави та море букетів на 9 травня. Минають роки і чисельні списки героїв перекочовують до підручників історії. Проте є ще живі очевидці тих славних подій, щоб дізнатися про тих героїв, ми запросили до розмови ветерана, груди якого заквітчані бойовою славою.

Розкажіть, Олександре Івановичу, де Ви народилися, в якій сім'ї?
Народився я в селі Лижниця Новоржевського району Псковської області в родині селянина. Батько, Петров Іван Петрович, працював у колгоспі, а мати, Петрова Феня Олексіївна, займалася домашнім господарством. Батьки виховували мене з великою любов’ю, ніжністю, вчили бути працелюбним, а головне привили мені ту любов до рідної землі, без якої я не зміг би воювати з такою наполегливістю. Саме ця любов, яку я отримав з материнським молоком і з батьківськими мудрими настановами, допомагала більшості воякам Радянської армії.

Олександре Івановичу, війна застала зненацька Ваші молоді літа, чи встигли Ви здобути освіту?
Так, навчався я спочатку в сільській школі, потім вступив до Першого Ленінградського училища. І саме на цьому етапі й увірвалася до мого молодого життя війна. За десять днів по закінченню училища я пішов захищати Батьківщину.

Чим пам’ятні перші дні перебування на війні?
Після закінчення Першого Ленінградського училища я потрапив на військову службу до міста Виборга. Тоді нас не навчили, як потрібно вести себе під час бойових дій, на це не було часу, адже ворог не чекав. Пам’ятаю один випадок, іноді аж моторошно стає, що можна було загинути, як кажуть, ні за цапову душу, коли німці відкрили вогонь, а я замість того, щоб сховатися в рів, став за старий сарай, через який легко може пройти куля навиліт і влучити в мене. Та, вочевидь, свою місію на цій землі я ще не виконав і лишився живий.

Розкажіть нам, будь ласка, на яких фронтах Ви воювали та які міста визволяли?
Де я тільки не був, де тільки не воював? Ледь не пів-Союзу пішки обійшов. Та не просто обійшов, а разом з побратимами метр за метром всівали рідні землі потом та кров’ю і численними втратами земляків. Воював на Ленінградському фронті, був у складі другої і п’ятдесятої ударної армії, у південній групі військ у Румунії, а також у сороковій армії під командуванням Жмаченка, обороняв Ленінград, який, до речі фашисти так і не змогли захопити, та інші менш відомі міста.

Які події війни найбільше запам’яталися Вам?
Найбільше, що мені запам’яталося, як ми відбивали атаку німецької піхоти (сміється). Тоді я розстріляв сімдесят німців. Ще пам’ятаю, що під час наступу мені дали завдання: потрібно було змусити фашистів припинити вогонь. Своє завдання я виконав успішно!

Чи отримували якісь поранення під час Великої Вітчизняної війни?
Весь час, аж з 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 року, я перебував на фронтах війни. За ці роки отримав безліч поранень, але одне мало не позбавило мене життя. Місяць я пробув у шпиталі, все ж таки куля не зламала мій воєнний дух.

Олександре Івановичу, за роки війни у Вас, певно, було багато звань та нагород. Яких саме?
Починав я війну рядовим, згодом став командиром загону, потім командиром артилерійської батареї, заступником командира дивізії, потім безліч інших, а закінчив війну зі званням командира окремого винищувача протитанкової дивізії. Звичайно, мав і нагороди. Першу медаль я отримав “За бойові заслуги”, потім два ордена Червоної Зірки, орден Богдана Хмельницького (поки ветеран розповідав про воєнні роки, промінь сонця, що пробивався крізь шибку, золотив величезну кількість орденів та медалей).

Розкажіть про свою дружину.
В свою дружину, Петрову Ніну Іванівну, я закохався ще в шкільні роки. Кохання, наче блискавка, вдарило в наші серця. З того часу, аж шістдесят років ми разом долаємо всі негаразди і невдачі, розділяємо радість і любов.






2 коментарі:

  1. Американські ветерани викидають медалі за участь у війнах
    http://www.sip-cn.org.ua/1539-amerikansk-veterani-vikidayut-medal-za-uchast-u-vynah.html

    ВідповістиВидалити
  2. Їх медалі за участь у війнах на чужих територіях. Наші учасники відвойовували і твоє життя на власній землі,звільняючи її від загарбників. Твоє життя- можливо життя ,чийогось загиблого родича.Думай, коли вносиш свої коменти.

    ВідповістиВидалити