середа, 16 листопада 2011 р.

Солдатам майже не було чим стріляти - інтерв'ю

ДОВБНЯ Олександр Іванович
Ветеран Великої Вітчизняної Війни, учасник бойвих дій
м. Кременчук Полтавської обл.

Частина 1


Частина 2


Інтерв'юер: Тесля Вікторія, Євроклуб "Статус" Кременчуцької ЗОШ № 9

Координатор: Доскач Тетяна Олексіївна, е-пошта: bionet-2003@yandex.ru.

Прізвище, ім'я, по батькові

Довбня Олександр Іванович

Дата народження 

15.11.1925

Місце народження

Кам'яні Потоки

У якому регіоні Ви жили на початок війни ?

У Крюківському

Скільки Вам було років коли війна торкнулася Вас без посередньо ?

17 років

Яка була Ваша родина ?

Батько, мати, 3-дочки, 3-сина .

Де і коли почалася Ваша військова служба ?

З 17 років потрапив до розвідки , потім у воєнкомат, зразу пішов на фронт, потім у Знаменці - 19 кілометрів звідси - прийняв присягу, поцілував знам'я і був уже в розвідці.


Як склалося Ваше життя під час війни ?

В січні місяці, по-моєму 15 числа, зразу поранення в ногу . Значить, там я пролежав місяця 2 і знову потрапив до своєї розвідки . І наступного разу вже теж в січні снайпер прямо в плече потрапив. А під час війни я командир взвода, повинен йти на 50-70 метрів попереду, інакше солдати не йдуть. І коли в 1944 році снайпер потрапив в плече, то я думав: от гад убив. Це я пам'ятаю і потім я знепритомнів, весь в крові. Потім я отямився і ледь підвівся і десь 2 кілометри йшов. Ледь переставляючи ноги, а плече болить, що не можна йти .

І раптом, а зимою холодно, я йду, коли бачу: їде командир батальйону. Його везуть безногого, йому обидві ноги відірвало . І раптом з'являються три літака і бомбить.

А ми по-під лісом їдемо . Раптом розривається бомба і інші снаряди і куски потрапляють у їздового. І це я запам'ятав, що його бачив.

Потім я опинився в підземному шпиталі. Поранених було скільки, що не було де яблуку впасти. Мені там зробили операцію , а потім відправили до Харькова, і знову зробили операцію.

І кожні 6 місяців мене в воєнкоматі перевіряли .Відправляли у Крим, в Саки на грязьові ванни . Ну я думаю ,що ж робити, треба трішки підбадьориться . У медицину приймають на хірурга. Йду у технікум. Приймають на 3 курс тих хто закінчив 10 класів , у мене не було документів ні чого ,хату розбило. Ну що мені робити? Йду я уже коли учитель той який у нас був.

У мене був знайомий лікар Костянський я йому кажу , що хочу в технікум. І він написав що вчився 10 років , а чи закінчив він не знає . Мене прийняли , роблю все що мені скажуть . І ось пам'ятаю , що за весь час по моєму по фізиці , по електроніці , задав він задачу . Цю задачу ніхто не рішив, я теж. А я сидів на останній парті, і я встиг рішити задачу. Але ми ж писали чорнилом , а воно не висохло було, Мені він поставив двійку , а іншим по одиниці . За весь час це була єдина двійка .

Мені пропонували піти на завод і мені давали 500 рублів . Я прийшов в цех інженером по техніці. Мене було назначено начальником цеху.

Ваші враження від перших боїв ?

Я весь час працював , тільки декілька раз ходив на розвідку. У жовтні місяці в моє село прийшли розвідчиками я з ними й пішов був. Коли потрапив на фронт то враження були зовсім інші.

Чи достатньо було боєприпасів і озброєння ?

Ні не достатньо . Солдатам майже не було чим стріляти.

Яким був Ваш боєвий шлях ?

Двічі ходив розвідку .Було завдання « Взяти живцем ». Брали німця живим приводили в штаб дивізії , а там вже допитували. За друге завдання отримав орден «Вітчизняної Війни ІІ ступеня». Коли ми їх ловили , то моє завдання було робити , щоб він мовчав.

Ваше військове звання ?

Лейтенант.

Чи маєте Ви нагороди ? За що Ви їх отримали ?

Так. Ордени та медалі: за Вітчизняну війну орден «За мужність», медаль «За відвагу» (отримав за взяття язика), медаль «За перемогу над Німеччиною»

Чи відрізнялися Ваші почуття після переможного бою та після поразки ?

Майже не було поразок тільки один раз.

Які відчуття у Вас виникали коли Ви втрачали друзів ?

Ну, які відчуття … Звичайно, не приємно було. Коли вмирали - мені шкода було їх. Був один маленький, шустренький то його снайпер був убив, ледь не ревів .

Чи спілкувалися Ви з німецькими солдатами під час війни ?

Ні не спілкувався , навіть коли брали.

Чи було до них вороже ставлення ?

Звичайно, весь час.

Чи потрапляли Ви в полон чи в оточення ?

Ні не доводилось.

Якими були Ваші відчуття ?

Як ставилися до Вас німці ?

Вони вважали що ми вороги народу , ну так як ми вважали. Вони дуже знущалися над нашими людьми.

Чи мали Ви поранення ? Як це сталося ?

Тяжке поранення в плече коли були у розвідці . Було темно і коли ми повзли, то я трішки був підвівся, і снайпер потрапив в плече. І ногу.

Що Ви відчували коли потрапляли до шпиталю ?

Увагу до поранених .

Що допомагало виживати ?

Наші лікарі ,молодці, все життя пам'ятатиму .

Які найбільш яскраві спогади у Вас лишилися ?

Весь час думав до того як мене ранило, щоб німці скоріш вигнати і залишитися живими, а воно не так.

Як Ви дізналися про Перемогу ? Які Були Ваші Відчуття в цей момент ?

Лежав у шпиталі . Поки воно до нас дійшло, то уже Перемога . То я в такому стані був , що навіть не чув що прийшла Перемога. В цей момент був без тями, а потім дізнався що скінчилась війна. Раділи.

Як склалася Ваша доля після війни ?

Я зразу шукав роботу . 3 роки на курорти відправляли , поки рука не почала працювати. Поступив на завод.

Чи надається Вам зараз необхідна допомога ? Яка ?

Ніхто ні якої допомоги не надає. Тільки подарунки на 9 травня .

«Обидно до слёз что нету внимания ветеранам війни»



Немає коментарів:

Дописати коментар